В здійсненні цієї ідеї я знайшов би не тільки самозабутню працю і здійснення найсміливіших юнацьких мрій, але й бачив би перед собою мету, вищу за всі, до яких будь-коли прагнув людський дух. Питання повітроплавства було б розв’язане, людина дістала б крила.

І знову здвигав плечима, розводив руками й бурмотів:

— Ні, це неможливо!..

Тягар нових істин чи нових помилок так пригнітив його, що він відчув непоборну потребу хоч би частково поділитися з ким-небудь своїми думками. Він швидко зійшов на другий поверх у приймальний салон і викликав Жюмара.

Коли він думав, яким чином почати розмову, Жюмар сам полегшив йому це завдання. Ледве переступивши поріг салону, він сказав із стриманою усмішкою:

— Старий Гейст вийшов від вас дуже збуджений. Що, він перекопав вас чи ви не погодилися з ним?

— Ну, балачками ніхто нікого не переконає, потрібні факти, — відповів Вокульський.

— А що, були й факти?

— Поки що тільки натяки на них… Але скажіть мені, будь ласка, що б ви подумали, якби Гейст показав вам метал, цілком схожий на сталь, але вдвічі або втричі легший за воду?.. Якби ви оглядали цей матеріал власними очима й доторкалися до нього власними руками?

Усмішка Жюмара перейшла в іронічну гримасу.

— Боже мій, що ж на це можна сказати? Професор Пальмієрі за п’ять франків з глядача показує ще більші чудеса…

— Який це Пальмієрі? — спитав здивований Вокульський.

— Професор магнетизму, знаменита людина, — відповів Жюмар. — Він живе в нашому готелі і тричі на день дає магнетичні сеанси в залі, куди насилу може втиснутися чоловік з шістдесят. Тепер якраз восьма година, у нього починається вечірній сеанс. Хочете, підемо туди; я маю право заходити безплатно…

Вокульський так почервонів, що рум’янець залив все його обличчя і навіть шию.

Ходімо, — сказав він, — до того професора Пальмієрі. — А в думці додав: «Отже, той великий мислитель Гейст — просто шахрай, а я дурень, який платить триста франків за видовище, яке можна побачити за п’ять франків… Ну й ошукав же він мене!»

На третьому поверсі вони увійшли в салон Пальмієрі, умебльований так само розкішно, як і всі інші в цьому готелі. Салон уже був більш як на половину заповнений глядачами — елегантно одягненими молодими і старими чоловіками та жінками, які уважно слухали професора Пальмієрі, що саме закінчував коротке вступне слово. Це був чоловік середніх літ, трохи прибляклий брюнет з розпатланою бородою і виразними очима. Коло нього стояло кілька вродливих жінок і недолугих чоловіків з худими й апатичними обличчями.

— Це медіуми, — шепнув Жюмар, — на них Пальмієрі показує свої фокуси.

Видовище, яке тривало близько двох годин, полягало в тому, що ІІальмієрі поглядом присипляв своїх медіумів, але так, що вони могли ходити, відповідати на запитання і виконувати різноманітні дії. Крім того, сонні медіуми з наказу магнетизера демонстрували або незвичайну для них мускульну силу, або втрату чутливості, або, навпаки, загострення всіх почуттів. Оскільки Вокульський вперше бачив ці явища й зовсім не приховував свого недовір’я, то Пальмієрі запросив його в перший ряд. Після кількох спроб Вокульський переконався, що явища, які він спостерігав, ніяке не шахрайство, що вони грунтуються на якійсь не вивченій ще властивості нервової системи.

Найбільше його зацікавили і навіть вразили дві спроби, що мали певний зв’язок з його власним життям. Полягали вони в тому, що професор викликав у медіумів певність в існуванні неіснуючих речей.

Одному з них професор ткнув в руку затичку від графина і сказав, що дав йому троянду. Медіум одразу почав з великим задоволенням нюхати затичку.

— Що ви робите? — вигукнув Пальмієрі. — Адже це смердюча живиця!

І медіум негайно з обуренням відкинув затичку й почав витирати руки, кажучи, що вони смердять.

Другому він дав носову хусточку, сказавши, що вона важить сто фунтів; сонний зігнувся під тягарем хусточки, затремтів і почав пітніти.

Дивлячись на це, Вокульський сам спітнів. «Тепер я розумію таємницю Гейста, — подумав він, — старий замагнетизував мене».

Але найтяжчого почуття зазнав він, коли Пальмієрі, приспавши якогось кволого юнака, обвинув рушником совок для вугілля й запевнив свого медіума, що то молода й гарна жінка, в яку він закоханий. Замагнетизований обіймав і цілував совок, ставай перед ним навколішки, обличчя його виявляло всі ознаки великого замилування.

Коли совок поклали під канапу, юнак поповз за ним рачки, по дорозі одіпхнувши чотирьох дужих мужчин, які хотіли його спинити. А коли Пальмієрі сховав совок і сказав, що кохана вмерла, юнака пойняв такий розпач, що він упав на підлогу й почав битися головою об стіну.

В цю мить Пальмієрі дмухнув йому в обличчя, і юнак прокинувся, весь в сльозах, під оплески і сміх присутніх.

Вокульський утік з салону страшенно роздратований. «Отже, все брехня!.. І нібито геніальні винаходи Гейста, і моя шалена любов, і навіть вон а… Вона також лише породження моєї хворобливої уяви… Єдина реальність, яка не обманює й не бреше, це смерть…»