Аж тут містер Генрі Лін покликав їх в інший кінець кімнати, щоб домовитися про екскурсію до циганського табору в Ґеї. Це було мені на руку. Тепер я могла зосередити всю свою увагу на гуртку коло вогню. І я відразу ж довідалася, що новоприбулого звати містер Мейсон, що він тільки-но приїхав до Англії з якоїсь тропічної країни. Мабуть, через це він мав таку жовту шкіру й сидів дуже близько до вогню, та ще й у плащі. Згадувано Ямайку, Кінґстон, Спаніштаун, і це свідчило, що він прибув з Вест-Індії. Я дуже здивувалася, коли почула далі, що саме там він уперше зустрівсь і заприятелював з містером Рочестером. Він розповідав, як його приятель не міг витримати палючої спеки, ураганів та злив тих країв. Я знала, що містер Рочестер багато мандрував: місіс Фейрфакс розповідала про це, та я думала, що його мандри обмежувались Європейським континентом. Досі я не чула, що він їздив аж так далеко. Я почала міркувати над цим, та одна несподівана подія урвала мої думки. Містер Мейсон, який щоразу, як відчиняли двері, щулився, попросив підкинути вугілля у вогонь, хоч камін пашів жаром. Лакей, що приніс вугілля, йдучи назад, спинився біля стільця містера Ештона і пошепки щось сказав йому. Я розчула тільки слова «стара відьма» і «причепилась, як смола».

— Скажіть їй, що, коли вона не піде звідси, її посадять до буцегарні, — промовив суддя.

— Стривайте, — втрутився полковник Дент. — Не гоніть її, Ештоне. Можна-бо

розважитися, та ще й добре. Спершу краще спитаймо дам. — І вже зовсім голосно він казав далі: — Шановні пані, ви збиралися йти до Ґея дивитися на циган. А от Сем каже, що одна з них — стара ворожка — прийшла оце зараз у челядню і хоче поворожити «панам». Чи не бажаєте ви її бачити?

— Схаменіться, полковнику, — обурилася леді Інґрем. — То ви станете потурати шахрайству? Женіть її без церемоній, і то чимшвидше.

— Якби ж то я міг змусити її піти, міледі, — сказав лакей. — І ніхто із слуг не може. Як тільки місіс Фейрфакс не умовляла її — вона сіла на стілець біля каміна і каже, що ніщо і ніхто не підведе її з нього, поки їй не дозволять пройти сюди.

— Чого ж вона хоче? — запитала місіс Ештон.

— Вона каже: «поворожу і всю правду скажу», пані, і божиться, що таки зробить це.

— А яка ж вона з себе? — спитали разом обидві міс Ештон.

— Гидка стара відьма, міс, чорна, як сажа.

— Еге, то вона й справді ворожка! — гукнув Фредерік Лін. — Тоді нехай її пустять.

— Ось побачите, — докинув його брат, — ми самі потім пожалкуємо, якщо пропустимо таку розвагу.

— Що ви собі думаєте, діти! — скрикнула леді Лін.

— Я не можу такого дозволити в своїй присутності, — докинула леді Інґрем.

— Не можете, а самі хочете, — глузливо мовила Бланш. Досі вона сиділа мовчки, розглядаючи якісь музичні п'єси. Тепер же, крутнувшися на дзиґлику перед роялем, вона обернулася до всіх. — Я хочу знати свою долю. Впустіть, Семе, ту кралю.

— Моя люба Бланш, подумай тільки...

— Ой мамо! Я це все давно знаю. Хай буде так, як я хочу. Ну, швидше, Семе!

— Авжеж! — підхопила молодь, а за ними дами й джентльмени. — Хай зайде — це буде чудова розвага!

Лакей і далі вагався.

— Коли б ви знали, яка вона... — сказав він.

— Ідіть! — прорекла міс Інґрем, і він вийшов.

Подія розворушила товариство, всі почали жартувати, допікати одне одному. Коли це знову з'явився Сем і заявив:

— Тепер вона вже не хоче йти. Каже, що не годиться ворожити серед галасливої компанії (це її слова) і просить, щоб я відвів її до порожньої кімнати, а ті, хто хочуть знати свою долю, — хай заходять туди поодинці.

— Бачиш, люба, — почала леді Інґрем, — те старе луб'я ще й вередує. Будь обережна, моє янголятко...

— Коли так, то проведіть її до бібліотеки, — відрубало «янголятко». — Я зовсім не хочу слухати її перед усіма і волію бути з нею віч-на-віч. У бібліотеці горить камін?

— Так, міс, тільки вона така страшнюща!

— Киньте ваші балачки, йолопе! Робіть, що вам кажуть!

Сем знову зник, а зацікавлення й збудження серед товариства зросло ще більше.

— Тепер вона готова, — сказав лакей, вернувшись за якусь хвилину. — І питає, хто буде перший.

— Я гадаю, що краще мені самому подивитися на неї, перш ніж піде хто з дам, — сказав полковник Дент. — Скажіть їй, Семе, що першим буде джентльмен.

Сем пішов і повернувся.

— Вона каже, сер, що їй не треба джентльменів. Хай вони й не думають іти до неї. Так само й дами, — додав він, ледве стримуючи усмішку, — вона ворожитиме тільки молодим і незаміжнім.

— Далебі, вона своє діло знає! — вигукнув Генрі Лін. Міс Інґрем урочисто підвелася.

— Я йду перша, — сказала вона таким тоном, який би пристав ватажкові, що героїчно піднімає своїх солдатів до бою проти ворога, який уже ввірвався в їхні окопи.

— О моя люба, моє золото! Схаменися! Не йди! — заголосила леді Інґрем. Однак дочка велично й мовчки пропливла повз матір, пройшла у двері, які відчинив перед нею полковник Дент, і потім ми почули, як вона зайшла до бібліотеки.

Товариство притихло. Тільки леді Інґрем ламала руки, гадаючи, що такої хвилини це якраз недоречно робити, а міс Мері заявила, що вона нізащо в світі не піде. Емі та Луїза збуджено хихотіли і, здавалося, були трохи налякані.

Хвилини минали дуже поволі, і тільки десь за чверть години двері бібліотеки знову відчинились, і міс Інґрем пройшла назад попід аркою до вітальні.