Служка вийшов. А містер Рочестер визивно провадив далі:

— Двоєженство — яке гидке слово!.. А проте я збирався стати двоєженцем. Тільки ж доля пошила мене в дурні, чи то, може, провидіння спинило мене, — мабуть, таки провидіння. Я не набагато кращий в цю мить від сатани, і, як сказав би мені мій духовний наставник, безперечно заслужив від Бога найстрашнішої покари — вічного вогню і вічної муки. Панове, мій план не вдався! Те, що каже цей адвокат і його клієнт, — щира правда: і я певним чином жонатий і моя так звана дружина й досі жива! Ви кажете, Вуде, що ніколи не чули про місіс Рочестер? І все-таки, мені здається, що до вас частенько доходили чутки про таємничу божевільну, яку тримають у Торнфілд-холі під трьома замками. Дехто нашіптував вам, що це моя позашлюбна сестра, дехто — що це моя колишня полюбовниця. Тепер же я кажу вам, що це моя дружина Берта Мейсон, з якою я побрався п'ятнадцять років тому. Вона — сестра цього рішучого добродія, що його тремтячі руки й бліде лице свідчать, на що здатний хоробрий чоловік. Сміливіше, Діку, не бійся мене! Я скоріше вдарю жінку, ніж тебе. Берта Мейсон божевільна і походить з родини божевільних. Три покоління ідіотів і маніяків! Її мати — креолка — була божевільна і п'яниця, про що я довідався вже після того, як одружився з її донькою. До шлюбу все це було приховано від мене. Берта далеко не втекла від своєї матері і має обидві ці риси. Я дістав чарівну дружину — невинну, мудру, скромну!

Уявляєте собі моє щастя? Мене чекали найсолодші втіхи! Я зазнав райського блаженства. О, якби ви тільки знали! Але досить пояснень! Бріґсе, Буде, Мейсоне, —

я запрошую вас усіх до себе відвідати пацієнтку місіс Пул — себто мою дружину. Ви побачите, що то за істота, з якою мене одружили обманом, і зможете судити, чи мав я право порвати цей зв'язок і шукати прихильності та симпатії серед людських істот. Ця дівчина, — провадив він далі, глянувши на мене, — знала стільки, скільки й ви, про гидку таємницю. Вона гадала, що все чесно й законно, їй і не снилось, що її хоче убрати в шори фіктивного шлюбу зневірений бідолаха, уже одружений з недоброю і звироднілою божевільною жінкою. Ходімте-но за мною всі! Цупко тримаючи мене й далі, він вийшов з церкви. А троє чоловіків — за нами. Перед парадним входом Торнфілд-холу стояла карета.

— Повертай голоблі на стайню, Джоне, — холодно сказав містер Рочестер. — Сьогодні карета не знадобиться.

Місіс Фейрфакс, Адель, Софі, Лі вийшли нам навстріч, щоб поздоровити.

— Гайда звідси! — крикнув господар. — Забирайтеся з вашими поздоровленнями! Кому вони потрібні? В усякому разі, не мені! Вони спізнилися на п'ятнадцять років. Він перейшов хол і почав підійматися сходами, все ще тримаючи мене за руку і так само жестом запрошуючи чоловіків іти за ним. Пройшовши Галерею, ми з другого поверху піднялись на третій. Містер Рочестер відімкнув низькі чорні двері і впустив нас до завішаної ґобеленами кімнати з великим ліжком та різьбленою шафою.

— Тобі добре знайома ця кімната, Мейсоне, — сказав наш проводир. — Тут вона тебе покусала й штрикнула ножем.

Він відхилив ґобелен, що ховав двері. Потім відчинив їх. У кімнаті без вікон горів відгороджений високими, міцними ґратами камін, а під стелею на ланцюгу висіла лампа. Ґрейс Пул зігнулась над вогнем і щось, очевидячки, варила в каструлі. У найдальшому кутку кімнати, в глибокому сутінку сновигала туди-сюди якась істота. Важко було сказати з першого погляду, чи то була людина, чи звір. Вона бігала рачки, рикала й форкала, мов якась дивовижна дика тварина. Водночас на ній було якесь убрання, а на її

обличчя, неначе скуйовджена грива, спадала кучма темного сивуватого волосся.

— Доброго ранку, місіс Пул, — привітався містер Рочестер. — Як ваше здоров'я? Як здоров'я вашої пацієнтки?

— Нічого, сер, дякую вам, — відповіла Ґрейс і обережно поставила булькотливу страву на ґрати. — Трохи казиться, проте не дуже.

Дикий зойк спростував її слова. Убрана в жіночий одяг гієна звелася на ноги й випросталась па ввесь свій зріст.

— Вона побачила вас, сер! — скрикнула Ґрейс. — Краще б ви пішли геть.

— Одну хвилину, Ґрейс. Дозвольте мені побути тут одну хвилину.

— Тоді, сер, бережіться... ради Бога, бережіться!

Божевільна загавкала. Вона відкинула скуйовджене волосся від свого обличчя і дико за-глипала на нас. Я одразу пізнала це червоне обличчя, ці надуті щоки. Місіс Пул вийшла наперед.

— Не пхайтеся під руки, — сказав містер Рочестер, відсторонивши її. — Гадаю, що вона без ножа, та й я насторожі.

— Я ніколи не знаю, що там у неї, сер. Вона хитра як лисиця. Годі вгадати, що вона втне.

— Краще лишім її, — прошепотів Мейсон.

— Забирайсь до дідька! — порадив йому його шуряк.

— Бережіться! — гукнула Ґрейс.

Три чоловіки квапливо відступили. Містер Рочестер загородив мене собою. Божевільна підскочила й, схопивши його за горло, вп'ялася зубами в щоку. Вони почали борюкатися. Місіс Рочестер була здоровенна жінка, не нижча від свого чоловіка і набагато огрядніша. У бійці вона виявила справді чоловічу силу й мало не задушила містера Рочестера, незважаючи на його атлетичну статуру. Він міг повалити її одним ударом, та, певно, бити не хотів, а тільки відбивався. Врешті він схопив її за руки. Ґрейс Пул подала йому мотузок. Він скрутив руки божевільної за спиною, зв'язав їх і прив'язав її до стільця. Весь цей час не вгавав дикий лемент божевільної, яка робила одчайдушні спроби вирватися. Упоравшись, містер Рочестер повернувся до глядачів. Він дивився на них з посмішкою, повною гіркоти й розпуки.

— Оце й є моя дружина, — сказав він, — і це єдині шлюбні обійми, на які я маю право, єдина моя розрада в години дозвілля! А ось, — сказав він, поклавши руку на моє плече, — та дружина, про яку я мріяв! Молода дівчина, що так спокійно і твердо стоїть край самого пекла, холоднокровно споглядаючи, як казиться цей демон. Після такої чортівської поживи її можна назвати приємним десертом! Вуде і Бріґсе, зверніть увагу на різницю! Порівняйте ці чисті очі а тими налитими кров'ю баньками, це обличчя з тією брилою м'яса, а тоді судіть мене, і ви, проповіднику слова Божого, і ви — оборонче закону! Згадайте тільки, що, яким судом судите, таким і вас судитимуть! А тепер гайда звідси. Я повинен замкнути свій скарб.