— Сподіваюсь, що місіс Елтон була саме тією особою, якій міс Ферфакс завдячує…

— Так, це була наша благодійниця місіс Елтон. Наш невтомний, істинний друг. Вона й чути не хотіла про відмову. Вона не дала Джейн сказати «ні»; бо коли Джейн уперше почула про це, а це було позавчора, саме в той ранок, коли ми були у Донвеллі; так от — коли Джейн уперше про це почула, то була рішуче проти такої пропозиції саме з тієї причини, що ви зазначили; так, як ви і казали: вона вирішила ні з чим себе не пов'язувати до повернення полковника Кемпбелла і не погоджуватися наразі ні на яку домовленість; вона невпинно повторювала про це місіс Елтон — я й гадки не мала, що вона передумає, але славна місіс Елтон, яка завжди судить правильно, виявилася далекогляднішою. Не кожна зможе так делікатно наполягати на своєму, як це зробила вона, відмовившись прийняти негативну відповідь Джейн. Але вона вчора так і сказала — що не напишеніякої відмови, як цього хотіла Джейн; сказала, що зачекає — і ось маєш: учора ввечері вирішили, що Джейн поїде. Це стало для мене такою несподіванкою! Я й гадки не мала! Джейн відвела місіс Елтон убік і відразу ж заявила їй, що, поміркувавши над перевагами тієї пропозиції, котра надійшла від місіс Саклінґ, вона вирішила її прийняти. Я й півслова не встигла про це почути, як уже все було вирішено.

— Ви провели вечір з місіс Елтон?

— Так, усі ми. Місіс Елтон попросила, щоб ми прийшли. Так вирішили на пагорбі, коли прогулювалися з містером Найтлі. «Ви всі муситепровести вечір з нами, — сказала вона. — Я просто наполягаю, щоб ви всіприйшли».

— А містер Найтлі теж там був?

— Ні, містера Найтлі там не було; він відмовився відразу ж; і хоча мені здавалося, що він не відмовиться, бо місіс Елтон заявила, що не відпустить його, він усе ж таки не прийняв запрошення. Але моя матінка, Джейн і я — всі ми там були і провели дуже приємний вечір. Знаєте, міс Вудхаус, вони — такі милі друзі, завжди неодмінно люб'язні, хоча після вилазки всі виглядали дещо змореними. Ви ж знаєте — навіть задоволення інколи втомлює, а я помітила, що їм цей пікнік не дуже сподобався. Але як на мене, то це була дуже приємна поїздка, і я дуже вдячна тим моїм добрим друзям, що мали ласку взяти до неї і мене.

— Хоча ви можете цього і не знати, але, мабуть, міс Ферфакс міркувала над пропозицією цілий день?

— Схоже, що так.

— Коли їй настане час їхати, це, напевне, буде неприємно і для неї і для всіх її друзів, але сподіваюсь, що робота надасть їй усе необхідне, щоб полегшити страждання — я маю на увазі характер і манери цієї родини.

— Спасибі, шановна міс Вудхаус. Так, дійсно, там є все на світі, щоб вона почувалася щасливою. За винятком Саклінґів та Бреґґів, більше ніхто з усіх знайомих місіс Елтон не може запропонувати такої необтяжливої та витонченої виховательської роботи. Місіс Смоллрідж! Я просто в захваті від цієї жінки! Стиль її життя — майже такий самий, як і у Кленовому Гаю, а що стосується дітей, то — звичайно ж, за винятком Саклінґів та Бреґґів — більше ніде немає таких гарненьких та вихованих дітей. До Джейн ставитимуться з надзвичайною повагою і добротою! Це буде суцільне задоволення; просто казкове життя. А платня! У мене навіть язик не повертається сказати вам про її платню, міс Вудхаус. Навіть ви, звикши до чималеньких грошей, навряд чи повірите, що такій молодій дівчині, як Джейн, платитимуть так багато.

— Ой, не кажіть, пані, — вигукнула Емма. — Якщо й інші діти є такими ж, якою я пам'ятаю себе, то недостатньою видасться навіть сума вп'ятеро більша за ту, яка, наскільки мені відомо, платиться за таку роботу.

— Ваші уявлення такі шляхетні!

— А коли міс Ферфакс має полишити вас?

— Та скоро, дуже скоро, і це — найгірше з усього. Через два тижні. Місіс Смоллрідж не може чекати. Моя бідна матінка не знає, як усе це пережити. Тож я намагаюся якось відвертати її увагу і весь час кажу: «Ну годі, пані, давайте про це більше не думати».

– її від'їзд стане великою втратою для друзів; а полковник і місіс Кемпбелл не образяться, коли дізнаються, що вона приступила до роботи, не дочекавшись їхнього повернення?

— Так, Джейн не сумнівається, що образяться; але це таке місце, від якого вона просто не має права відмовлятися. Спочатку мене так вразила її відмова, а тут на тобі — місіс Елтон уже поздоровляє мене! Це було перед чаюванням — заждіть, це не могло бути перед чаюванням, тому що ми саме збиралися сісти за карти — і все ж таки це було ще дочаю, тому, що я пам'ятаю, як подумала… Ой, ні! Тепер точно згадала, ось: дещо трапилося до чаювання, але не це. Перед чаюванням містера Елтона покликали з кімнати, бо з ним хотів перемовитися син старого Джона Ебді. Бідний старий Джон, я так поважаю його; двадцять сім років пропрацював він діловодом у мого бідолашного батька; а тепер він зовсім старий і прикутий до ліжка; страждає від ревматизму, бідолаха — треба мені, до речі, сьогодні його провідати; і Джейн, мабуть, піде теж, якщо взагалі захоче виходити. А син бідолахи Джона приходив до містера Елтона, щоб поговорити з ним про допомогу від парафії; у нього самого справи йдуть добре, він, знаєте, поважна людина у «Крауні» — старший конюх, чи що, але на утримання свого батька коштів у нього не вистачає; тож коли містер Елтон повернувся, то розповів про те, що іще сказав йому Джон-конюх: як виявилося, до Рендоллза посилали, щоб відвезти містера Френка Черчілля до Річмонда. Ось що трапилося перед чаюванням. А Джейн розмовляла з місіс Елтон уже після чаю.

Міс Бейтс не дала Еммі часу, щоб та могла сказати, наскільки новою була для неї ця обставина; але це не мало особливого значення, бо міс Бейтс, вважаючи за неможливе залишати Емму в невіданні про подробиці від'їзду містера Френка Черчілля, тут же заходилася про них розповідати.

Те, про що містер Елтон дізнавсь у конюха, було сукупністю знань самого конюха та інформації, повідомленої слугами з Рендоллза; зводилося все до того, що незабаром після повернення товариства із Бокс-хілла, прибув посильний з Річмонда; його прибуття, власне кажучи, не було несподіванкою. Містер Черчілль надіслав своєму племінникові кілька рядків, що містили відомості про загалом нормальний стан здоров'я місіс Черчілль і одне лише прохання — не надто затримуватись і приїхати не пізніше, ніж рано-вранці наступного дня. Але містер Френк Черчілль вирішив їхати додому відразу ж, невідкладно, а оскільки схоже було, що його кобила застудилася, то до «Крауна» за фаетоном негайно послали Тома; старший конюх вийшов і побачив, як фаетон проїхав мимо — кучер пустив коня швидкою ходою і правив дуже впевнено.

В усьому цьому не було нічого незвичайного чи цікавого, і воно привернуло Еммину увагу тільки тому, що поєдналося з тим, що певний час займало її думки. Її вразив контраст між становищем у світі місіс Черчілль і тим становищем, яке займала в ньому Джейн Ферфакс. Одна була всім, інша — нічим; тож Емма сиділа, розмірковуючи над мінливістю жіночої долі, не усвідомлюючи, на чому був зосереджений її погляд, аж поки її не вивели із заціпеніння слова міс Бейтс:

— Ага, я бачу, про що ви думаєте — про фортепіано і про те, що з ним трапиться. Бідолашна Джейн тільки що про нього говорила. «Тобі доведеться їхати, — сказала вона. — Ми мусимо розстатися — ти і я. Тобі тут робити буде нічого». «Однак нехай воно залишиться, — продовжила вона. — Нехай воно постоїть у вас, доки не повернеться полковник Кемпбелл. Я поговорю з ним про фортепіано; він допоможе мені; він допоможе мені подолати всі мої труднощі». Мені здається, що вона й до сьогодні не знає, чий подарунок це був — полковника чи його дочки.

Мимоволі Емма задумалася про фортепіано; згадка про всі її колишні фантастичні та образливі здогадки була дуже неприємною, тож незабаром їй почало здаватися, що її візит надто затягнувся, тому, висловивши всі добрі побажання, які тільки вона могла придумати і які йшли від щирого серця, вона попрощалась і пішла.

Поки Емма йшла додому, її сумних роздумів ніхто не переривав; але, зайшовши до передпокою, вона виявила у себе тих, кому таки судилося ці роздуми перервати. За час її відсутності прийшли містер Найтлі та Гаррієт і сиділи тепер з її батьком. Забачивши Емму, містер Найтлі негайно підвівся й голосом явно серйознішим, ніж зазвичай, сказав: