Емма й не сумнівалася. Це було звичне хизування, що повторювалося з кожної слушної нагоди. Після того, як всі вони гарненько поговорили про погоду і місіс Вестон, місіс Елтон раптово звернулася до Емми:

— А вам не здається, міс Вудхаус, що наша противна витівниця видужала і прекрасно почувається? Добрий стан її здоров'я — найвища похвала містеру Перрі, правда ж? — Багатозначно поглянувши при цьому на Джейн. — Подумати тільки — Перрі поставив її на ноги швидко, як у казці! Ой! Бачили б ви її — як це довелося мені — тоді, коли вона почувалася найгірше! — А коли місіс Бейтс щось казала Еммі, то місіс Елтон ще додала пошепки: — Тут ідеться не про допомогу містера Перрі, а про допомогу одного молодого лікаря з Віндзора. Та що це зі мною?! Звичайно ж це все — заслуга Перрі.

— Міс Вудхаус, — почала вона незабаром, — я майже не мала приємності бачити вас із часу пікніку на Бокс-хілл. Чудовий вийшов пікнік. Але все ж, на мою думку, чогось бракувало. Здавалося, що… Здавалося, дехто був не в гуморі. Принаймні таке враження, хоча я можу помилятися. Однак як на мене, то все було настільки добре, що можна спробувати ще раз. А як ви удвох дивитеся на те, щоб зібратися тією самою компанією і знову вибратися на Бокс-хілл, поки стоїть гарна погода? Тільки це мусить бути та сама компанія, абсолютно та сама, без будь-яких змін.

Невдовзі підійшла міс Бейтс, і Емму вельми потішила її спантеличена відповідь на привітання, яка, мабуть, стала результатом сумнівів — а що ж говорити? І як би умудритися сказати все й відразу?

— Дякую вам, міс Вудхаус, за всю вашу доброту. Неможливо висловити… Так, дійсно, я чудово розумію… Перспективи нашої дорогої Джейн… Тобто я не це хотіла сказати… Але вона напрочуд швидко одужала… А як почувається містер Вудхаус? О, я так утішена… Я така рада, що мені аж бракує слів… У нас тут така маленька щаслива компанія… Так, звісно… Чарівливий молодий чоловік!..я хотіла сказати, що… і такий приязний… тобто я мала на увазі славного містера Перрі! Скільки уваги він приділив Джейн! — А з тієї підкресленої, з тієї більшої, ніж зазвичай, вдячності, яку міс Бейтс висловлювала на адресу місіс Елтон, Емма здогадалася, що недавно тут відбулася невеличка демонстрація незадоволення мешканців будинку священика з приводу переміни, яка сталась у планах Джейн і що лише недавно цей прикрий інцидент було благополучно вичерпано. Це підтвердили декілька мовлених пошепки фраз, після чого місіс Елтон заявила вголос:

— Так, моя люба, я прийшла; я у вас пробула вже так довго, що деінде вже довелося б і вибачатися, але справа полягає в тому, що я чекаю на свого володаря і повелителя. Він обіцяв приєднатися до мене тут і заодно засвідчити вам свою повагу.

— Як?! Містер Елтон зробить ласку і зайде до нас? Оце так приємність! Із його боку це буде надзвичайно люб'язна послуга, бо, наскільки мені відомо, чоловіки не люблять вранішніх візитів, а містер Елтон — людина надзвичайно зайнята.

— Це дійсно так, даю вам слово, міс Бейтс. Він дійсно зайнятий із ранку до ночі. До нього без кінця приходять люди то з однією справою, то з іншою. Мирові судді, парафіяльні піклувальники, церковні старости — і всі хочуть із ним порадитися. Схоже, що без нього вони і кроку не здатні ступити. «Слухайте, містере Е., — бувало, кажу я, — добре, що мене хоч не чіпають. Не знаю, що сталося б із моїм малюванням і музикуванням, якби я мала навіть наполовину менше відвідувачів». Тут і так ситуація не надто добра, бо я непростимо полишила і те, і друге. Десь уже два тижні не зіграла жодного такту. Однак він неодмінно з'явиться, запевняю вас, спеціально прийде, щоб зробити вам приємність. — І, прикривши рота рукою, щоб не почула Емма, додала: — Це ж буде вітальний візит. А як же інакше!

Міс Бейтс озирнулася довкола, не тямлячи себе від щастя…

— Він пообіцяв мені прийти, як тільки звільниться від Найтлі, але вони там зачинились і дуже серйозно обговорюють якесь питання. Ви ж знаєте, що містер Е. — права рука в Найтлі.

Емма ледве стримала посмішку і лише мовила:

— Містер Елтон подався до Донвелла пішки? А то він весь змокріє від жари.

— Та ні. Йдеться про чергове зібрання у «Крауні». Там будуть також Вестон і Коул, але завжди згадують лише тих, хто відіграє головну роль. Наскільки мені відомо, всім керують містер Е. і Найтлі.

— А ви, бува, не переплутали дні? — спитала Емма. — Я майже впевнена, що зібрання в «Крауні» відбудеться не раніше завтрашнього дня. Вчора в Гартфілді був містер Найтлі і згадував про це зібрання як таке, що призначене на суботу.

— Та ні ж бо! Це зібрання точно має відбутися сьогодні, — почулася різка відповідь, яка мала засвідчити неможливість будь-якої помилки з боку місіс Елтон. — Я переконана, що це найбільш заморочлива парафія з усіх. У Кленовому Гаю не траплялося нічого подібного.

— Але ж тамтешня парафія невелика, — сказала Джейн.

— Взагалі-то, моя люба, я не знаю, бо жодного разу не чула, щоб про це говорили.

— Але це видно з того, що там дуже маленька школа, котра, як ви колись казали, перебуває під опікою вашої сестри та місіс Бреґґ; це єдина школа, і навчається там лише двадцять п'ять дітей.

— Яка ж ви розумниця, бігме! І ви маєте таку гарну пам'ять! Дійсно, Джейн, із нас з вами вийшла б ідеальна особистість, якби нас можна було поєднати в одне ціле. Моя енергійність і ваша розважливість породили б бездоганність. Я, звичайно, зовсім не натякаю, що, може, дехтовже і не вважає вас бездоганною… Але тихо! Будь ласка, ані слова більше!

Та це попередження виявилося марним, бо Джейн хотіла мовити слово не місіс Елтон, а міс Вудхаус, і остання виразно це бачила. Бажання відзначити її увагою, як того вимагали правила пристойності, було очевидним, хоча справа часто обмежувалася лише поглядами.

Нарешті з'явився містер Елтон. Його дама привітала свою половину з притаманною їй запальною жвавістю.

— Це просто прекрасно з вашого боку, шановний добродію: самі прислали мене сюди, я сиджу собі тут і набридаю своїм друзям, доки ви не зволите прийти! Але ви знаєте, з яким слухняним створінням ви маєте справу. Ви знаєте, що я не рушу з місця, доки не з'явиться мій володар і повелитель. От сиджу тут цілу годину і показую цим молодим дамам приклад правдивої подружньої покірності, бо хто знає — може, вона скоро знадобиться?