— В «Краун Інн»?!

— Саме так. Коли з вашого боку та з боку містера Вудхауса не буде заперечень — а я вірю, що їх не може бути — то мій батько сподівається, що його друзі виявлять люб'язність і зустрінуться з ним там. Там він може гарантувати їм кращі умови і прийом такий же щедрий, як і в Рендоллзі. Це його власна ідея. За умови вашої згоди місіс Вестон не бачить тут ніяких перешкод. Ми всі так вважаємо. Знаєте, ви були абсолютно праві! Десять пар у двох кімнатах у Рендоллзі — це просто нестерпно! Жахливо! Я весь час думав про те, що ви маєте рацію, та не здавався, бо з усієї сили намагався придумати хоч щось,тільки б вам до вподоби. Ну як заміна? Гарна, еге ж?… Ви згодні?… Сподіваюся, ви згодні?

— Мені здається, це план, проти якого ніхто не заперечуватиме, якщо проти нього не заперечують містер і місіс Вестон. Гадаю, це просто чудовий план; за себе можу сказати, мені він подобається надзвичайно. Це — єдине можливе поліпшення. Тату, правда ж це — прегарний задум?

Для того, щоб містер Вудхаус зрозумів усе і повністю, їй довелося вдатися до повтору і роз'яснення, після чого знадобилися подальші роз'яснення й умовляння, бо це був абсолютно новий план, і треба було зробити так, аби він мав привабливий вигляд.

Ні, це зовсім не схоже на поліпшення — план дуже поганий, набагато гірший, ніж попередній. Приміщення в заїжджих дворах завжди вологі й небезпечні для здоров'я, ніколи як слід не провітрюються і непридатні для проживання. Якщо їм заманулося танцювати, то краще хай танцюють у Рендоллзі. Ніколи в житті він не був усередині «Крауна», його хазяїв навіть в обличчя не знає. Ні в якому разі — це план дуже поганий! У «Краун Інн» вони застудяться гірше, ніж де-небудь.

— Я саме хотів зазначити, сер, — сказав Френк Черчілль, — що однією з переваг цього задуму є якраз невелика небезпека того, що хто-небудь із нас застудиться; у «Крауні» така небезпека є набагато меншою, ніж у Рендоллзі. Гадаю, ніхто не матиме підстав жалкувати з приводу такої переміни, хіба що містер Перрі.

— Добродію, — мовив містер Вудхаус дещо зопалу, — ви сильно помиляєтесь, припускаючи, що містер Перрі є саме такою особою. Він завжди виявляє надзвичайну турботу, коли хто-небудь із нас хворіє. Але я не розумію, чому самеприміщення в «Крауні» ви вважаєте безпечнішим, ніж будинок свого батька?

— Якраз через ту обставину, що воно є більшим, сер. У нас не буде жодної нагоди відчинити вікна — жодної за весь вечір. А як ви добре знаєте, сер, саме ця жахлива звичка відчиняти вікна і напускати холодного повітря на розпашілі тіла і призводить до нещастя.

— Відчиняти вікна?! Але ж, містере Черчілль, у Рендоллзі ніхто й гадки не матиме відчиняти вікна. Хіба ж хтось наважиться на таке безглуздя! Ніколи не чув про щось подібне. Танцювати з відчиненими вікнами! Певен, що ні ваш батько, ні місіс Вестон, тобто бідолашна міс Тейлор, ніколи на таке не підуть.

— Ой, не кажіть, сер! Якась легковажна молода особа ступить собі за портьєри та й підніме раму, і ніхто цього не помітить. Я сам часто бачив, як це робиться.

— Що ви кажете? Та невже?! Боже борони! Ніколи б не подумав. Але я рідко буваю в товаристві, і тому часто чую про речі, які мене просто вражають. Одначе раз так, то це міняє справу; можливо, коли доведеться все це обговорювати… а взагалі такі рішення треба ретельно зважувати. Такі питання не можна розв'язувати похапцем. Коли містер і місіс Вестон зроблять ласку і якось приїдуть сюди вранці, то ми зможемо про це поговорити і поміркувати, як бути.

— Але, на жаль, сер, часу в мене лишилося так мало…

— Слухайте-но! — втрутилась Емма. — Ще буде цілком достатньо часу, аби все обговорити. Спішити нікуди. Якщо вийде організувати танці в «Крауні», тату, то це дуже зручно для наших коней. Вони будуть близько від своєї конюшні.

– І дійсно, моя люба. Це надзвичайно важливо. Не те щоб Джеймс коли-небудь скаржився, але чому б не пожаліти коней, якщо є така можливість? От коли б іще я мав певність, що кімнати ретельно провітрять… а місіс Стоукс можна довіряти? Сумніваюсь. Я її не знаю навіть ув обличчя.

— Сер, я можу ручатися за подібні речі, тому що про них потурбується місіс Вестон. Місіс Вестон бере всю цю справу під свій контроль.

— Годі, тату! Тепер у тебе взагалі немає підстав турбуватися, бо наша люба місіс Вестон — то є сама ретельність і обережність. Хіба ти не пам'ятаєш, що сказав багато років тому містер Перрі, коли я хворіла на кір? «Якщо закутуванням міс Емми займатиметься міс Тейлор, то вам нічого боятися, сер». Я чула, як ти дуже часто згадував про це, щоб похвалити її!

— Так, істинна правда. Містер Перрі дійсно так говорив. Я ніколи про це не забуду. Бідолашна маленька Емма! Ти дуже важко переносила кір; тобто, ти б дуже важко його переносила, якби не велика турбота містера Перрі. Цілий тиждень приходив чотири рази на день. Він відразу ж сказав, що особливої небезпеки немає, і тим дуже нас утішив; але все одно кір — то є жахлива хвороба. Сподіваюсь, що коли, не доведи Господи, малюки бідолашної Ізабелли захворіють на кір, то вона неодмінно викличе Перрі.