— Простота, краса і безстрашність — перші ознаки людини нашого світу. Хто порушує їх — той не має права називатися людиною. Адже людина — це внутрішній зміст, а не вертикальна двонога істота. Ми знаємо розумних істот з інших планет, вони цілком відмінні від нас по формі, але ми називаємо їх Людьми, бо вони єдині з нами по розуму і серцю…

— Отже, будьте прості. Все просто. Навіщо почуття зверхності? Гляньте на зорі, на сонце, на дерева в лісі. Які вони прості! Зорі величні, ясні, чарівні! Сонце просте, як подих, але без упину струмить океани енергії для нас, для всього світу. Хіба чванливі дерева в лісі? Гори високі, білосніжні, море тривожне, лагідне чи схвильоване? Ні, вони прості і життьові. Дають прохолоду і плоди, хоронять мудрість для безстрашних, несуть на грудях своїх кораблі в далекі світи. Будьте такими, як зорі, як сонце, як гори, як блискавиця, як зелені шати лісів…

— Бережіть, лелійте, сійте красу. Виженіть з життя все потворне, лубочне, штучне, нікчемне. Хай живе краса. Хай вона буде в рухах, в серці, в жестах, в слові, в дії, в думці, в кожному дні, в кожному подиху вашому. А найперше, несіть в серці її, а вже звідти вона осяє яскравим променем все ваше життя і життя друзів ваших.

— Будьте безстрашними. Адже страх смішний в безмежності. Чого боятися шукачеві, мандрівникові Космосу? Коли попереду безконечна дорога вдосконалень і пошуків, перемог і краси. Геть страх! Будьте безстрашними!

— Ти сказав «безконечна дорога», командир, — перебив Стецюк. — То що вони, наші нащадки, не вмирали, чи що?

— Вони перемогли смерть, — впевнено відповів Микола. — Вони могли створювати для людей нові тіла, молоді і здорові замість хворих чи покалічених. Та й розуміння смерті змінилося. Адже наша особа не виникає на пустому місці. Вона ніколи не починалася, вона складалася з досвіду безлічі попередніх осіб, і вона ніколи не зникне, бо ввійде своїми духовними здобутками в грядущі покоління…

— От здорово! — зрадів Вася. — Якби тепер уміли воскрешати! Га? Убили на фронті, а ти знову воскрес — і в бій!

— А фашисти теж! — іронічно підхопив Стецюк. — І вони воскресять своїх. І війні не буде кінця. Вічне звірство!..

— Правильно Стецюк підмітив, — сказав Микола. — Безсмертя достойні лиш люди чисті, позбавлені егоїзму, коли на Землі всі будуть брати, коли не стане воєн і сваволі. Та ви добре й самі розумієте те, що я розповідаю. Всього я не передам, мої слова лише тінь бесіди, яку я чув у школі. Ось він — офіцер Гітлера — взагалі не сприйме жодного слова з такого світогляду…

Офіцер жовчно хмикнув. Глухо пробурмотів:

— Дилетантська компіляція з уявлень світових шизофреніків, проповідників загального братерства! Нереально, смішно, наївно! Нема у вашому світі сили, нема влади, нема виключності особи! Ваш «новий світ» — світ химер, світ нереальності!

В землянці стояла тиша. Надто різким був контраст між романтикою розповіді і отруйною ненавистю ворога, щоб можна було одразу зреагувати. Щелепи Васі заходили під шкірою. Очі потемніли. Микола посміхнувся, торкнувся ласкаво руки хлопця.

— Не звертайте уваги. Хай несе лють в собі… Йому ж буде гірше. Я розповім далі. Ще говорив нам вихователь про нескінченність еволюції, про незнищимість всього сущого в просторі і в нас самих. І найголовніша думка: ти єдиний господар свого майбутнього. Ти сам куєш свою долю. Твої думки — прекрасні чи підступні, ясні чи темні, нікчемні чи величні — тчуть тканину індивідуальності. Очистити людину від негідного, підняти її до висот прекрасного не можна збоку, а лише зсередини, власними силами. Завдання ж учителів та друзів — допомогти в тих зусиллях. Адже хлібороб не втручається в надра зерна, а лише створює для нього найкращі умови — оре землю, поливає, удобрює…

А на завершення бесіди вихователь казав:

— Запам’ятайте також основні якості творця Нового Світу. Перше — постійність прагнення. Друге — здібність вміщення, а не заперечення. Це ясно кожному. Треба не заперечувати, а зрозуміти співбесідника, і якщо він неправий, протиставити його твердженню істинніше твердження. Далі — уміння трудитись, творити. Бо, живучи в світі, ти без упину користуєшся чимось, уже створеним до тебе. Ти ж повинен умножати багатство, дане тобі, як матеріальне, так і духовне. І не з почуття якогось утилітарного боргу, а тому, що саме життя є безупинна творчість, а зупинка в труді — є смерть, розкладення. Треба це усвідомити серцем. Хай у вас буде бажання допомагати іншим без упереджень і привласнень. Творячи щось, не вважайте це своїм. І взагалі відмовляйтесь від власності, але приймайте на збереження плоди інших. Ви — господарі Всесвіту. Все ваше. І нічого нема вашого. Вмістіть ці протилежності, поєднайте їх гармонійно і тоді ви підете в безмежжя легко і радісно. Виженіть назавжди страх, і коли наступить пітьма — а пітьма протидіє борцям у всіх світах — то зберігайте бадьорість і мужність. Чатуйте серед пітьми! Ось девіз вам на безмежну дорогу!

— Виженіть також марновір’я, сумнів. Все дозволено, все можна, все здійсненно! І останнє — рішучість! Хай буде ваша рішучість відстоювати світло до останньої межі! Не доки зручно і приємно, не доки радісно і урочисто, забезпечено, тепло… Наша рішучість — до безмежжя! Таку рішучість неможливо знищити…

А потім ми полетіли. У нас був літаючий апарат — зручний, тихий, безшумний. Тоді не було гримлячих апаратів, як тепер, що вивергають в повітря отруйні гази, руйнують психіку, виснажують надра планети. Це був широкий літаючий майданчик з стільцями, які могли розкладатися в ліжка. Рухався пристрій магнітною тягою. Наша наука глибоко проникла в суть магнетизму і гравітації, знайшла єдину формулу первісної енергії чи праматерії. Все змикалося в єдиному полі, в недиференційованій субстанції Світобудови. Але якими кострубатими здаються мої визначення. І не дивно, бо важко передати на мову сучасності досягнення майбутнього. Але я не хочу зупинятися на техніці. Лише відзначу, що тоді не виробляли жодної зайвої машини. Лише найнеобхідніше. Лише такий пристрій, який не пошкодить природі, людям, запасам енергії для майбутнього, який викликається економією сил і суворою необхідністю…