— Виходить, коли б Краснай розкаявся і повернувся додому, його б засудили?!

— Це вже компетенція суду, — відповів Челеї. — Я можу тут висловити лише свою особисту думку, а вона навряд чи цікавить вас.

— Помиляєтесь, вона цікавить мене…

— Ви поставили мене в нелегке становище, — засміявся Челеї, — бо я дуже добре розумію душевний стан хлопця. Я знаю той тип людей, до якого він належить. З них можна виховати корисних громадян. А минуле цього хлопця зобов'язує його бути чесним. Можливо, помилка полягає в тому, що викладачі мало цікавилися ним як людиною…

— Ви не відповіли, — перервав учений. — Засудили б ви його чи ні?

— Так, засудив би, — відповів Челеї. — Я засудив би хлопця, але потім надав би йому можливість продовжити навчання і спокутувати провину.

— Розумію, — мовив Голуб стомлено, опустивши повіки.

Челеї уважно розглядав старого вченого.

— А як бути з тією людиною, що, на мою думку, свідомо зіпхнула хлопця з правильного шляху? Такі люди, як правило, чомусь залишаються непокараними. Мені говорили, що Каллош уже знає про втечу і тепер кожному доводить, що він був правий.

— Каллош діяв неправильно, — одказав Челеї. — Не тому, що розпочав дисциплінарну справу проти хлопця. Його провина полягає в тому, що він ввів в оману своїх керівників. Наскільки мені відомо, товариш Шомош наказав провести суворе розслідування.

— Ну, це ще видно буде, — з недовір'ям промовив учений. — Але повернімося до причини ваших відвідин, пане підполковнику.

— Товариш Шомош послав мене по листа, якого написав вам Краснай.

— Так… так… — промовив учений. — Зараз принесу. — Він підвівся.

— Крім того, я хотів ще обмінятися з вами думками з приводу деяких питань…

— Будь ласка, охоче поговорю з вами… — Голуб підійшов до письмового стола, відшукав у ньому блідо-зелений аркуш і дав підполковникові.

Прочитавши лист, Челеї спитав:

— Дозвольте взяти лист з собою?

— Прошу. Так про що ви хотіли поговорити?

Челеї клацнув своєю запальничкою, дав професорові припалити. Потім і сам закурив.

— Мені хотілося б знати, в якій мірі хлопець обізнаний з результатами ваших дослідів, з їх суттю? Конкретно: я маю на увазі, що він міг би про них сказати, коли б, припустімо, в Австрії чи десь-інде, його примусили розкрити результати дослідів?

Голуб поринув у роздуми. Курив свою сигарету й морщив лоба, лівою рукою погладжуючи підборіддя.

— Важко сказати, — озвався він через деякий час. — В принципі йому відомі лише часткові результати. Звичайно, він знає мою концепцію, але не обізнаний з вихідними позиціями, основними розрахунками і першим результатами дослідів. Та він набагато талановитіший ніж ви гадаєте. Неможливо прочитати думки такого дужого, молодого таланту, встановити наскільки глибоко бачить він взаємозв'язки окремих явищ, і до яких висновків йому вдалося дійти самостійно. Я схильний думати, що він знає про досліди більше, ніж можна було, б передбачити. Але ж… чи не вважаєте ви, що…

— Так. Саме про це я думаю.

— Ні, — озвався переконано професор. — Ні, мій учень, Іштван Краснай, нікому і нічого не скаже про досліди. Ніколи! Зрозуміло, товаришу підполковник? Я ладен дати відрубати собі голову, що він нічого не викаже. Ні… Ні. — Професор тремтячою рукою погладив чоло. — Може, вип'єте щось — спитав ледве чутно.

— Спасибі. Не турбуйтеся, — відмовився Челеї.

Був уже вечір, коли підполковник повернувся на роботу. Коцка з нетерпінням чекав його.

— Ну, як справи? — спитав підполковник.

— З Олайошем домовився…

— Він охоче взявся за діло?

— Так, — відповів старший лейтенант.

— Принеси, будь ласка, записку, яку ти знайшов у Вільдмана.

Поки Коцка ходив по записку, Челеї тихенько насвистував. Він ще раз обдумав свій план.

— Так, коли моє припущення правильне, то Фреді незабаром буде нашим гостем, — промовив він задумливо.

— Ти щось сказав? — спитав Коцка, який саме в ту мить вступив у кабінет.

— Ні, я просто вголос міркував. Покажи записку.

Він узяв папірець.

— Точно такий папір, — констатував він. — Завтра нехай хтось піде в дирекцію паперового торгу і встановить, чи цей папір угорського виробництва. А коли так, нехай скажуть, у якому році він випущений…

— Зрозуміло, — одказав старший лейтенант. — На мою думку, це папір не угорський.

— Побачимо. Що з Євою?

— Вона стала дуже активною. Без кінця в неї зустрічі з різними людьми.