«А тепер візьмуся за другого», — подумав Іштван. Він бризнув із графина собі на лице води. Освіжившись, обережно рушив до мансардної кімнати. Пістолет тримав напоготові. Дійшовши до сходів, побачив молодика, який пустив його у віллу. Той стояв на площадці перед дверима кімнати, його обличчя перекосив жах. В руках молодого чоловіка блиснула зброя. Вони вистрілили одночасно. Гострий біль пронизав лівий лікоть Іштвана. Хлопець ще раз натиснув на спуск. Одна куля з свистом пролетіла повз його вуха… Він відчув удар, наче його штовхнули в груди. Пістолет випав з його рук. Непритомніючи, він встиг ще побачити, як мов підкошений звалився його супротивник. Іштван поточився назад. Підлога вислизнула з-під його ніг, і він упав, стукнувшись головою об сходи…

Коли Іштван пішов від Естер, Голуб якийсь час стояв у задумі, потім звернувся до дівчини.

— Одягайтесь, донечко, підемо до нас.

Естер вмить одяглась і допомогла професорові надіти пальто. Не питаючи нічого, пішла за ним. Вона була немов у сні, до горла підступав клубок.

Пройшовши кілька кварталів, вони надибали на таксі. Професор назвав адресу.

Пані Магда ще не спала. З тривогою чекала чоловіка.

— Тамаді, любий, що сталося?..

— Нічого особливого, люба… Дай щось випити і приготуй міцну чорну каву…

— Не турбуйтеся, я сама зварю каву, — схвильовано сказала Естер і одразу ж побігла на кухню. Вона тихо постукала у двері Рожі, гадаючи, що дівчина вже спить…

— Рожі, — задихаючись від хвилювання, промовила дівчина, — подзвони товаришу Челеї, щоб негайно прибув сюди…

З-за шафи вийшов Коцка. Естер здивовано глянула на нього. Їй здалося, що вона десь уже бачила його, тільки не могла згадати, де саме.

— Старший лейтенант Барді, заступник товариша Челеї, — відрекомендувався Коцка. — Що сталося?

— Поки що нічого, але кожної хвилини може статися лихо. Негайно розшукайте товариша Челеї, — квапила його дівчина.

Не минуло й десяти хвилин, як з'явився Челеї з Йоганном, тобто капітаном Берецкі. Підполковник ледве стримував хвилювання. У робочому кабінеті професоровій по збуджених поглядах присутніх одразу догадався, що сталося щось важливе. Челеї запитально глянув на Голуба, потім на Естер.

— Товаришу Челеї, — затинаючись мовила Естер, — ви приїхали на машині?

— Так, люба Естер. Але ж говоріть нарешті, що сталося?

Дівчина опустила голову. Їй хотілось розповісти все, але згадала слова юнака… Ні, вона не може ще вручити листа, бо дала слово… Глянула на годинника.

— Іштван тут, у Будапешті… — сказала вона, хвилюючись. — Кожної хвилини він може дати про себе знати…

— Ви розмовляли з ним? — спитав Челеї.

— Так… він незабаром викличе нас по телефону… Я гадала, що доти можна було б… приготувати машину…

— Усе в порядку, Естер… В будь-яку хвилину можна вирушати. Тільки б Іштван скоріше подзвонив… Зараз від нього залежить життя людини…

Естер не знала, що має на увазі Челеї. Вона опустила голову і не зводила очей з циферблата годинника.

— Між іншим, Краснай молодець, — усміхнувся підполковник. — Нам розповідали, як хоробро він поводився у Відні…

— Він щось натворив? — спитав професор.

— Так, — відповів Челеї. — Але коли взяти до уваги обставини, при яких він це зробив, можна його зрозуміти… і, я гадаю, все можна виправити. Тільки треба з ним скоріше поговорити…

Естер нервово дивилась на циферблат. Стрілки, наче на них були олов'яні гирі, рухались надто повільно. Дівчина дедалі більше нервувала… Їй хотілося закричати: «Швидше, кожна хвилина дорога!..»

— Про що, власне, мова? — звернувся професор до Челеї.

— Гаразд, скажу. Краще, коли у вас буде повна ясність. Хлопцеві загрожує велика небезпека. Сьогодні о четвертій годині ранку він має передати керівникові шпигунської банди іноземної держави важливий винахід…

— Моє відкриття, — сказав професор ослаблим голосом.

— Так.

— Але цього хлопчина не зробить.

— Ні, — всміхнувся Челеї. — Він не може передати відкриття, бо його вже немає тут, у віллі.

Голуб схопився з місця.

— Що ви кажете? — вигукнув він. — Украли!.. Вкрали моє відкриття?

— Хоч із запізненням, прошу вашого пробачення, пане професоре. Це справа моїх рук.

Голуб і Естер витріщили очі на підполковника. Челеї вів далі:

— Нам стало відомо, що кілька іноземних держав зацікавились вашим відкриттям. Вони хотіли його вкрасти. Мій заступник, старший лейтенант Барді, з допомогою вашої домробітниці на певний час позичили матеріали дослідів. Їх заховали у моєму сейфі…