— А от тобі чого тут треба, коли навіть не знаєш? — зі злістю відповіли йому.

Нонг одразу зрозумів, що для його діла тут якраз найкращі умови. Він рушив у хвіст черги, щоб зайняти місце в ній.

— Цей молодчик новий. Я його ніколи не бачив, — зауважив один робітник, коли Нонг проходив мимо.

— Своїх повно, а тут ще нові лізуть, — незадоволено озвався інший.

Нонг зупинився.

— Я нікому не думаю заважати, — сказав він. — Скажіть, чого ви чекаєте?

— Ранку, — відповіли йому, і кілька чоловік зареготали.

Нонг дістався до кінця і став ззаду. Перед ним сидів літній уже чоловік, який мав хворобливий вигляд. Сидів він навпочіпки, спершись спиною об стіну і охопивши руками коліна. Нонг відчув, що цей чоловік повинен бути лагіднішим, і звернувся до нього з тим же питанням.

— А ти не знаєш? — здивувався той.

— Я не тутешній, уперше тут.

— Ми працюємо на цьому заводі і чекаємо ранку, щоб стати на роботу.

— Чого це так? — здивувався в свою чергу Нонг.

— Та нас щодня звільняють, а назавтра наймають як нових. А коли бажаючих працювати більше ніж треба, то от і доводиться ставати в чергу.

— Навіщо хазяї так роблять?

— А що їм? — зітхнув робітник. — Мабуть, це робиться для того, щоб робітники не могли утворити постійного колективу, щоб роз'єднати їх, знесилити остаточно, щоб день і ніч тримати їх у своїх руках. Стривайте ж, кляті, прийде і на вашу голову кара! — скінчив він, блиснувши очима.

Нонг побачив, що такої людини стерегтися нема чого, і одразу відкрив йому свою справу.

— У мене листівки. Треба їх поширити, а я нікого тут не знаю. Допоможіть мені.

Робітник глянув на нього так, ніби сам жандарм з'явився перед ним.

— Ну, братіку, з такими пропозиціями під'їжджай до когось іншого, — сказав він, усміхнувшись.

— Їй-богу, правду кажу! — сказав Нонг. — Ось поглянь, вони тут.

Але робітник і дивитись не хотів.

— Ти не віриш? — з запалом шепотів Нонг, — Ти, може, думаєш, що я навмисне підісланий поліцією? Кажу ж тобі, мене прислали з Суракарти в Батавію, до товариша Сукравати…

Робітник, почувши це ім'я, здригнувся і втупився в Нонга.

— Ну й що ж?

— Сукравати нема дома. Сусідка сказала, що він заарештований. А більше я нікого тут не знаю.

— А хто тебе послав?

— Салул і Гейс. Ти, мабуть, їх знаєш. Вони захопили зброю…

Але робітник знав усе. Навіть більше, ніж сам Нонг. Вислухавши Нонга, він переконався, що той говорить правду. Поклав свою руку Нонгу на плече і сказав:

— Добре, що ти натрапив на мене, а то міг би й сам провалитись і всім лиха наробити. Стережися називати імена, бо коли довідаються, що ти знаєш такі імена, то гарячим залізом випитають у тебе все, що ти знаєш, про цих людей. У нас тут дуже тривожно. Кілька сот товаришів заарештовані, в тому числі всі старші керівники, як Сукравата. Особливо нашкодив вибух у палаці генерал-губернатора. Почалися такі переслідування, репресії, що всім дісталося, винним і невинним. А до того ще чутки, що на півдні щось робиться. В зв'язку з арештами щодня можна чекати серйозних подій. Уже неможливо стримати гнів робітників. Молодь вимагає, щоб зараз же виступити і в першу чергу звільнити заарештованих. Але справа дуже ускладнюється тим, що всі наші відомі керівники заарештовані. А вони мали зв'язок з усією країною.

Нонг слухав ці слова, і йому було дивно, що навколо все спокійно, звичайно. Цілий день він блукав по місту і ніде нічого не помітив. Ходить собі люд у своїх справах, стоять на своїх місцях поліцейські, їздять в автомобілях білі пани, торгують крамарі, бігають рознощики, працюють робітники.

А тимчасом десь щось робиться…

Десь в глибині збирається гнів і розпач сотень років. Збирається тихо, стримано, як от у Нонгового батька, і, мабуть, теж виллється в один великий «амок». Нонга охопило нервове збудження, йому так захотілося стати ближче до цих таємничих справ!

— А чи не можна було б потрапити на якісь збори? — висловив він свою думку.

— Тепер великих зборів не можна скликати. Збираються на нараду лише невеликі групи представників. Навіть не всі з нас знають, коли, де, а часом і хто збирається. Загальний настрій, звісно, всім добре відомий, і відповідно до цього вживаються заходи. Я сам про це знаю лише з розмов з товаришами. Я перебуваю в такому становищі, що брати участь у цій справі не можу. Можу тільки співчувати і чекати, коли потрібні будуть останні дні мого життя.

І він важко закашлявся.

Потім підвівся, пройшов. уздовж черги і повернувся з чотирма товаришами. Вони розібрали листівки з кошика Нонга і зникли в темряві.

— За ніч листівки опиняться в усіх кутках Прийорка і Батавії, — сказав робітник і, ніби стомлений від праці, сів на своє місце.

— Скільки ти заробиш завтра? — спитав Нонг.

— Якщо дістану роботу, то з півгульдена зароблю.

Нонг і сам стояв би в черзі, щоб одержати роботу, але в такий напружений час він не міг про це думати, тим паче що був «багатий». Разом з тим йому хотілося допомогти цьому хворому чоловікові.