Охоронник відстебнув електричний ліхтарик і, перш ніж подати його в'язню, повідомив Вайсові:

— О, вже пробили штольню!.. — І пообіцяв з усмішкою: — Зараз буде дужо цікаво дивитись, як вони витягають людей.

Через деякий час в'язні вишикувалися біля пробитого у перекритті отвору і стали передавати з рук до рук поранених. Останні в цьому ланцюжку відносили поранених на асфальт і обережно укладали поряд.

Пізніше за всіх вийшли з підвалу німці, що не мали ніяких пошкоджень. Серед них був літній чоловік. Він кинувся до охоронника і, вказуючи на сутулого військовополоненого, загорлав:

— Оцей дозволив собі штовхнути мене кулаком у груди! Ось мій партійний значок. Я наказую негайно провчити зухвалого тут-таки, на місці! Дайте мені пістолет, я сам…

Підійшов старшина військовополонених. Високий, сивуватий, із строгим виразом інтелігентного обличчя. Спитав охоронника німецькою мовою:

— Що сталось?

Охоронник сказав:

— Оцей ваш ударив у бомбосховищі пана радника.

Старший повернувся до сутулого в'язня:

— Василю Ігнатовичу, це правда?

Сутулий відповів похмуро:

— Спочатку поранених, потім дітей, жінок. А він, — кивнув на радника, — усіх розштовхував, хотів вилізти перший. Ну, я його закликав до порядку. Справді, стукнув.

— Ви порушили правила, — спробував пояснити радникові старший, — спершу годиться поранених, потім…

— Я сам є головний у цьому будинку! — закричав радник. — Нехай російські свині не вчать мене правил! — І спробував витягти пістолет з охоронникової кобури.

Вайс ступив до радника:

— Ваші документи.

Радник із задоволеною усмішкою дістав бумажник, вийняв посвідчення.

Вайс, не розкриваючи, поклав його в кишеню, сказав коротко:

— Районне відділення гестапо вирішить, чи повернути вам його, чи ні.

— Але чому, пане офіцер?

— Ви намагались у моїй присутності обеззброїти чина охорони. І матимете за це належну кару. — Обернувшись до охоронника, кинув зневажливо: — І ви теж добрі: у вас відбирали зброю, а ви поводилися при цьому, як боягуз! — Записав номер охоронника, наказав: — Відведіть затриманого і зробіть доповідь про його злочинні дії. Все!

І Вайс пішов би звідти, якби в цей час до руїн не підкотила машина і з неї не вискочив Зубов. Костюм його був запорошений цегляним пилом.

Старшина військовополонених виструнчився перед Зубовим і доповів по-німецьки:

— Прохід пробито, пожильців будинку винесено з бомбосховища на поверхню.

— Що з будинком сто двадцять три? — спитав Зубов.

— Потрібна вибухівка.

— Навіщо?

— Люди працюють, — похмуро сказав старший, — але стіна от-от упаде, і тоді всі загинуть.

— Ви ж знаєте: я не маю права давати вибухівку військовополоненим, — сказав Зубов.

Старший знизав плечима:

— Ну що ж, тоді загинуть і ваші, і наші.

— Ходім подивимось. — І Зубов махнув рукавичкою двом солдатам, які його супроводили.

Вайс вирішив залишитись. Він тільки перейшов на другий бік вулиці і, не поспішаючи, рушив за Зубовим і старшиною. Височенна стіна плоским громаддям височіла над руїнами. Зубов і старшина стояли біля її підніжжя і про щось радились.

— Сергію! — раптом крикнув старшина.

Від групи військовополонених відокремився худенький юнак і підійшов до старшого.

Потім Вайс побачив, як цей юнак із спритністю скалолаза став видиратися вгору по обламаному краю стіни. Він був оперезаний проводом, який змотувався з металевої котушки в міру того, як юнак підіймався. Добравшись до вершини стіни, він сів на ній, проводом втягнув пенькову кодолу і обв'язав. Її між прорізами двох вікон. Він втягував кодоли і обв'язував їх то навколо балок, то між прорізів. Закінчивши, він хотів на кодолі спуститися на землю, але старшина крикнув:

— Не смій, забороняю!

Юнак слухняно спустився по краю стіни. Потім військовополонені взялися за кодоли і, за командою старшини, стали разом смикати їх. Стіна похитнулась і впала.

Широко ступаючи, ішов від місця падіння стіни Зубов, обличчя його було озлоблене, губи стиснуті. Зупинившись, він став струшувати з себе пил. Вайс підійшов до нього. Зубов, випроставшись, ледве глянув на Вайса, сказав:

— Одного все-таки роздушило. — Скрушно махнув рукою і, раптом отямившись, здивовано вигукнув: — Ти? Тебе ж повісили!