— Власне, — сказав Вайс, — на Бісмаркштрасе у нас докладніші відомості про нашу дислокацію. Я дуже шкодую, Дітріх, але, видно, ви вважаєте мене за офіцера вермахту. Невже ви не розумієте, що ми, співробітники шостого відділу СД, маємо незрівнянно серйозніші відомості про цілі та зусилля фюрера, ніж ви? — Заявив твердо: — Я повинен мати міцні гарантії, повинен бути впевнений, що ви не кинулись в авантюру розпачу, а робите справді добре обмірковане і надійно забезпечене діло, від якого може залежати майбутнє нової великої Німеччини. — Додав лагідніше: — Ви маєте переконати мене в цьому, хоча щоб вам було ясно: я не відчуваю ніяких сумнівів у безсмерті тисячолітнього рейху.

— Вайсе, — покірно сказав Дітріх, — але, будь ласка, не сьогодні.

— Але чому? Ви повинні зрозуміти мою наполегливість. Тепер, у ті дні, коли вирішується доля Німеччини, кожен з нас вирішує і свою власну долю. Можливо, повернувшись на Бісмаркштрасе, я одержу завдання і, як це бувало не раз, вже післязавтра буду в найнесподіванішій для себе країні. І залишусь там надовго. Тому, перш ніж вийти звідси, я попрощаюсь з вами, може, назавжди.

— Добре, Йоганне, — сказав Дітріх. — Ми поговоримо, але зараз я повинен перекласти деякі папери із свого сейфа в особистий сейф Лансдорфа. Ви не заперечуєте, якщо вам доведеться зачекати?

— До ваших послуг, — відповів Вайс.

Відчинивши дверцята сейфів, Дітріх почав неквапливо перекладати теки. Часом розв'язував яку-небудь з них і перечитував папери, що містилися в ній.

Вайс підійшов до нього, став поряд. Дітріх, немов не помітив, неквапливо вів далі свою роботу. Тривало це не дуже довго. Зачинивши дверцята сейфів, Дітріх обернувся до Вайса:

— То ви все ще чекаєте? Хочете, щоб я вам що-небудь ще запропонував?

Вайс простягнув йому руку.

— Дякую, Дітріх. Ви, очевидно, маєте рацію: те, що ви робите, дуже перспективне. Я подзвоню вам завтра. — І спішно покинув кімнату.

Йоганн ішов вулицею і не бачив нічого, не відчував себе. Він був весь судорожно, нестямно напружений. То була нелюдська робота, справжнісіньке катування мозку. Треба було відновити в пам'яті зміст паперів, які гортав Дітріх.

Йоганн увійшов у кафе, сів за столик у кутку, вийняв з кишені газету і, дивлячись хмільними очима на кельнера, кинув:

— Добре! — Потім, наче прокинувся, додав мляво: — Мінеральної води!

І коли кельнер приніс замовлене, Йоганн тільки махнув рукою, не перестаючи робити якісь помітки на сторінках «Фелькішер беобахтер», яку він, здавалося, читав з жадібним інтересом. Потім, випивши воду, залишив щедро «на чай» і вийшов, забравши з собою газету.

Він уперше з'явився в салон масажу неумовленого часу. Наказав викликати професора Штутгофа і, коли той прийшов, почав обурено скаржитися на невправність масажиста. Професор попросив його заспокоїтись і запросив до свого кабінету. Вайс, загорнувшись у простирадло, тримаючи в руці ту саму газету, пішов за професором. І, не давши йому висловити обурення таким неприпустимим порушенням правил конспірації, наказав — так, саме наказав — узяти папір і записувати те, що він сповістить.

Загорнутий у простирадло, він сидів з заплющеними очима похитуючись, ніби маніяк, диктував і диктував професорові, тільки зрідка поглядаючи на позначки, зроблені в газеті.

Коли Йоганн закінчив диктувати, його змучене обличчя зросив піт.

Професор дав йому випити якусь мікстуру, сказав:

— Зараз я відведу вас назад у кабіну. Лягайте на диван і спіть. Спіть що б там не було. Ваш мозок страшенно перевтомлений, потрібен глибокий сон, інакше таке напруження не може пройти безслідно. — Взяв Йоганна за плечі, притягнув до себе, поцілував у лоб: — Розумнику, мій дорогий розумнику, — дбайливо провів коридором, зачинив двері кабіни і повісив на ній табличку: «Глибокий відпочинок! Не турбувати!»

Вайс, як і належало, доповів Густаву про зустрічі із своїми колишніми співробітниками по абверу. Той сказав насмішкувато:

— Адмірал Канаріс хотів пришвартуватися до берегів Англії, і не дивно, що дехто з його команди теж відчуває потяг до цієї країни.

Йоганн знав, який підступний Дітріх. Напевне, він уже повідомив Лансдорфові, що ознайомив Вайса з деякими секретними матеріалами. Тому Вайс сказав Густаву недбало:

— Майор Дітріх, намагаючись знову зробити мене своїм співробітником, вирішив похвалитися товаром з їхньої крамниці.

— Ну і що? — спитав Густав.

— Вигадали девіз: «Ненависть — наша заповідь, помста — наш бойовий заклик», — і збирають хлопчаків під цей прапор. Мене заняття такого роду не захоплюють.

— Ви все-таки не втрачайте зв'язку із своїми колишніми співробітниками, — порадив Густав. Додав поважно: — Рейхсфюрер не любив Канаріса і, прийнявши екіпаж адмірала під свою команду, навряд чи сповнений довір'я до його людей.

— Слухаюсь, — відповів Вайс.

Того ж дня Лансдорф знову запросив його до себе.