Цього разу він був похмуро настроєний і занадто дратівливий. Міряв кроками кімнату, потім враз зупинився, тупнув ногою, спитав:

— Ви знаєте, що сталося в цьому будинку двадцятого січня тисяча дев'ятсот сорок другого року?

Вайс заперечливо похитав головою:

— Представники вищих органів влади прийняли і затвердили тут план знищення євреїв, що його запропонував Гіммлер. Було встановлено точні цифри для кожної європейської країни, і сума їх становила понад одинадцять мільйонів чоловік. І вже незабаром Грейфельт, Ейхман, Глобке керували масовими умертвіннями євреїв.

Вайс допитливо подивився на Лансдорфа, промовив спокійно:

— Глави урядів наших противників прийняли на Ялтинській конференції зобов'язання покарати воєнних злочинців.

— Саме так. Ви правильно мене зрозуміли, — сказав Лансдорф.

Вайс докинув єхидно:

— Але я не був у цьому будинку тоді і не живу в ньому тепер.

Лансдорф примружився.

— Вас часто бачили в Берні на вулиці Херренгасе. Там, здається, розташована резиденція уповноваженого управління стратегічної служби США Аллена Уелша Даллеса?

— Можливо, за мною стежили агенти англійської розвідки, — парирував Вайс.

Лансдорф наче не почув, вів далі замислено:

— Даллес раніше часто приїздив до Берліна, і я колись був з ним знайомий, а в тисяча дев'ятсот тридцять третьому році навіть мав з ним тривалу інтимну розмову, коли фюрер запросив його на обід. Юридична контора Даллеса представляла в США інтереси найбільших німецьких монополій, і не виключено, що він і тепер, як і раніше, захищає їхні інтереси. — Пожував губами. — Після цієї війни Великобританії вже не пощастить повернути колишню свою могутність. Вона перетвориться на партнера США, і такого партнера, на якого не будуть зважати.

— Можливо, — погодився Вайс, міркуючи, до чого хилить Лансдорф, друг та однодумець Канаріса. Безперечно, така раптова і явна переорієнтировка на США пояснювалася страхом: Лансдорф боявся попасти в число воєнних злочинців.

Голос Лансдорфа зазвучав строго, навіть загрозливо:

— Дітріх повідомив мені, що ви скористались його необачністю і виявили досить підозрілий інтерес до деяких секретних документів. За інструкцією я мушу повідомити про це.

— Можете не турбуватися, — усміхнувся Вайс. — Я вже доповів про це своєму начальству.

— З якою метою?

— Та я також знаю цю інструкцію і тому діяв за інструкцією.

Лансдорф глянув на нього з інтересом.

— Однак ви дечого навчилися, Вайсе.

— Під вашим керівництвом, — скромно признав Йоганн і додав докірливо: — Тільки даремно ви хотіли силоміць зобов'язати мене до чого-небудь. Я ніколи не забуду, чим завдячую вам. І готовий до послуг.

— Ви масте рацію, Вайсе, — зітхнув Лансдорф. — Ви людина пряма. І в поводженні з вами слід додержувати того ж принципу.

Вайс підвівся, схилив голову, приклав руку до серця.

— Так от, — сказав Лансдорф. — Є одне особливе завдання серед тих загальних, що покладаються надалі на наші терористичні групи. До речі, ми хотіли б за юрисдикцією вважати ці групи партизанськими. Може статись, що при підході противника адміністрація концентраційних таборів через якісь виключні причини не зможе евакуювати або знищити в'язнів. У таких випадках на терористичні групи покладається завдання ліквідувати всіх до одного в'язнів і спалити, висадити в повітря із зрозумілих вам міркувань все специфічне устаткування таборів.

Вайс присвиснув:

— Здасться, я починаю дещо розуміти. Таким чином, з вашої «партизанської» діяльності будуть зняті всякі прикрашальні покрови патріотизму, героїзму та іншого. І кожного терориста, спіймавши, стратить як найвульгарнішого вбивцю беззахисних людей. І всі німці, навіть ті, які перше співчували вам, з обуренням зречуться вас.

— Так, — погодився Лансдорф, — ви мене правильно зрозуміли. — Заявив гордо: — Я ладен загинути з честю, як борець німецького Опору. Але в мене є дошкульне місце: я хотів би, щоб моє ім'я збереглося для історії.

— То чим я мушу бути корисний вам? — діловито запитав Вайс.

Лансдорф знову мовчки пройшовся по кімнаті, потім відкрив вогнетривку шафу, вийняв запечатаний конверт, подав Вайсові. На конверті було написано: «Мюнхен, Альберту фон Лансдорфові». Йоганн здивовано глянув.

— Лист адресований моєму братові, — пояснив Лансдорф. — У ньому я висловлюю деякі свої думки. І хочу передати цей лист через вас.

— Але я не знаю, чи доведеться мені побувати в Мюнхені.

— Я сподіваюсь, — перебив його Лансдорф, — що ви знову будете в Берні. І якщо яким-небудь способом цей мій лист випадково потрапить до Даллеса, я не буду докоряти вам. Все для вас ясно?