Немає різниці між «вигаданим» і «дійсним», міркує маестро. Різниця у площині

усвідомлення.

Він абсолютно переконаний, що саме зараз, тут і зараз існує товариство, яке

вже зібрало каталог природних п'єс. Людей, які організовують туристичні

ґедзи-паломництва на ріг вулиць Дорошенка і Сахарова, на Коптську, на Високий

замок.

Тут маестро здригається. Якщо існують вистави, безперечно, існують і

режисери... чи то пак, лялькарі.

Організувати: об'єднання «Клуб лялькарів», прив'язати їх до «Кабукі Бога»

(«Опери скрипу»?) як адептів покоління

220

22І

TNT (ТУТ AND ТЕПЕР, предтечі-антиподи фінального «Покоління Тиші»), щось

таке, що могло б правити за

Об'єкт №7. КЛУБ ЛЯЛЬКАРІВ

Одинаки, що розпочинають маніпуляції запрошенням до гри. Вони настільки

несподівані, що передбачити їхні ходи простіше простого. Приблизно так.

Спершу вони пропонують котромусь із знайомих, який вважає їх близьким другом, умовно поділити світ на дві армії. Потім, відповідно, пропонують очолити

котрусь. Маестро знавав таких, - покороблені силою еґоманіяки, йокнуті в

п'ятку. Ті, що знають про існування Об'єкта №6, а відтак вважають себе

геніями. Вони завідують Театром. Однак їм зовсім не подобається пригадувати, що, завідуючи Об'єктом №6, вони тільки поповнюють список п'єс.

Лялькарі повернуті на соціумі. Вони нізащо не відпустять цю систему, вони

підтримують її й опікуються тривогами, необхідними для збереження соціуму

цілісним.

Лялькарі повернуті на співчутті. Вони наркомани в найсоціальнішому значенні

цього слова - вони ВИМАГАЮТЬ жалю. Вони приставучі. «Як? Хіба ти мене не

пожалієш?!!» - і їхню посмішку, невинну та беззахисну, готова розшматувати

шаблезэба істерика дитини.

Вони не визнають за людиною ні права на свободу, ні права на життя.

Віднедавна вони не визнають і права на силу. Вони обнагліли до того, що не

визнають навіть права на вибір можливості власного, не залежного від них

вибору.

А ми- ми, як завжди, проти. Ми шизіємо від свободи.

Точно. Це гарно сказано.

Між іншим, ідея. Ввести на ринок ультрановомодну фішку - краплі для очей.

Естетизувати образ піпетки, приплести до нього асоціації кришталево-чистої

води і дарунків мертвого моря. Панки закрапували би в очі нафтизин, кислотники - атропін, яппі - збагачений сріблом дистилят тощо. А

Г

222

покоління молодих і перспективних капало би в очі воду з легкою нотою ментолу

– здорове ретро до м'ятного буму ери жувальної Гумки. У будь-якому випадку, краплі до очей - це цікаво. Використати у «Неопублі». Може, підказати

котромусь із Коклюшів

(...)

Або ні. Таке. Пам'ятаєш, що ти писав про трагедію, яка змусить завмерти світ?

Це повинна бути не трагедія, а щось таке малопомітне. Схоже на скриньку, котра вибухне несподіваними інтерпретаціями. Напр, ввести на ринок якийсь

товар. Подати його в цілком невинному світлі. А потім, коли практично кожен

зіткнеться з цією фіхою, подати абсолютно нове призначення цього товару. Щось

таке абсолютно екзистенційне. Щось таке, що допомогло б наблизити Тишу.

Гм.

Наприклад, мобільний телефон. Дочекатися, поки в соціумі звикнуться з думкою, що кожен може поговорити з будь-ким, просто натиснувши кілька ґудзиків. А

потім підкинути думку, що, так само натиснувши ґудзика, можна не говорити

більше зніким...

Наприклад, взяти і відключити систему подачі сигналів.

Реклама: у безодні космосу пролітає вкритий інеєм мобільник.

SILENCE FOREVER. NOKIA

Він переводить подих. Якщо така хєрня й далі лізтиме перед очі, доведеться

днями підрізати собі ще дещо. Він пробує звільнитися від логосу, і фокус

розкривається

Крапле дощ. На його шкірянці залишаються маленькі вічка води, у яких

відбивається небо. Дощ пускається дужче. Запах...

Дощ холодний, як і заведено па початку весни, але це дощ, який вже не випаде

снігом. Маестро тішиться з того; тішиться з того, що тішиться, а не стікає

слиною довкола ще не відрубаних пальців. Запах.

У голові стоять легкий свист вітру і суцільна тиша. Дихається легко-легко.