Що відмовить! Якби вона знала!

Знала тільки, що вона напівзв'язала вже себе з Демидом. Вона завсігди була до його прихильна. Його тиха, але кремезна вдача, його ласкавість та щирість приваблювали її. Але тепер інший став перед нею, і той інший був такий блискучий, що Демидова постать зовсім зблідла перед ним. Демид був звичайна гарна, чесна людина, а цей був повитий якимсь героїчним сяйвом. І дівчині несамохіть згадувалися Гейневі вірші про лицарів духа святого, того духа,

– Еге, і я бачу його,- казала вона собі, - він перед мене, сей лицар!

Дівчина чула, що блискуча постать Гордієва, узброєна в її мріях у святого духа лицарську зброю, запановує у неї в душі, а Демидова постать оступається далеко назад.

Але їй було сором. Вона подала Демидові надії і була через це винна. Що ж мала робити? Чи не мусила зректись усяких думок про Гордія і справдити Демидові надії? Але ж се було б їй занадто важко...

Саме тут набіг один випадок. Одного разу намірялися їхати в театр. Квітковський узяв ложу, бо хотіла їхати й мати. Але мати потім щось рознемощіла і зосталася дома.

Брат та сестра поїхали вдвох. Давали якусь нудну драму. З початку другої дії Ганна вже не слухала, її просто дратувала та нісенітниця, що балакано на сцені, їх товариство з ложі не схотіло дослухувати і поїхало після другої дії додому. Ганна й собі хотіла була вже попрохати брата їхати з театру, як зненацька побачила, що він комусь кивнув головою.

–  Хто там?
– спитала вона.

–  Раденко,- він, мабуть, зараз прийде.

Ганнине серце чомусь одразу стрепенулось і затихло.

–  Нащо йому приходити?
– промайнуло в неї в голові.

–  І потім їй здалися надзвичайно довгими ті хвилини, що проминули, поки відчинилися двері і в ложу ввійшов Раденко.

– А Гайденка нема?
– спитався Квітковський, здоровкаючись.

–  Нема - не схотів.

–  Сідайте!
– попрохав Квітковський і поступився Гордієві своїм стільцем поруч із Ганною, а сам сів трохи позаду, сю мить піднято завісу.

Поздоровкавшися, Ганна повернулася до сцени і, здавалося, не зводила з неї очей. Вона не дивилася на Гордія, сидів поруч з нею, але вгадувала всі його рухи; вона чула, він тут, біля неї.

Завіса впала після третьої дії; Квітковський пішов з ложі. Ганна зосталася сама з Гордієм.

–  Ну, як вам подобається ця премудра драма?
– спитався Гордій, уперше вдавшися до неї.

–  Ніяк,- одмовила вона.

–  І ви не помилилися!
– весело сказав Гордій. По правді кажучи, нас одурив заголовок. А хто це грає героя? Дозвольте мені глянути в програмку.

Він простяг руку. Ганна мусила повернутися до його. Їх очі зустрілися, рука доторкнулася до руки. Ганна здригнулась. З тих очей лився на неї такий світ, що їй одразу зникло з-перед погляду все навкруги - і ложа, і сцена, і ввесь театр з сотнями людських голів. Вона встала, мов хотіла оборонитись од цього впливу, що скоряв її. Але нічого не могла зробити і знесилена знов сіла на стілець. Цієї саме миті завіса піднялася вгору.

–  Вам не душно?
– спитався Гордій.- Може, трохи відхилити двері?

–  Ні-ні,- з якимсь острахом сказала дівчина і зараз же пожаліла, що так сказала, їй треба було тікати від цього впливу, бо він її - вона виразно чула - скорив цілком, але тікати вона не могла.

–  Боже мій, чи довго ж іще?
– думала вона. На її щастя драма була в чотирьох діях і саме це була четверта. Але поки ж скінчиться!..

А тим часом Гордій не зводив з неї очей. Його палка, вразлива натура теж тягла його до Ганни, і в його грудях займалося бажання вхопити ці малі руки і вицілувати їх усі...

– Сказати їй усе?
– промайнуло йому в голові.- Чиї не краще б дома? Та хіба не однаково? Хай собі там той натовп слуха драму, а вони прислухаються до тієї пісні, що в їх у душі співа.

Вони сиділи вже трохи далі, вглиб у ложі, їх мало було видно. Гордій повернувся до Ганни, і його ясний погляд упав на неї.

–  Ганно Михайлівно!
– почав він і зупинився на хвилину.

Вона вся здригнулася.

–  Ось воно!
– подумала вона.

Але Гордій себе подужав і сказав тільки:

–  Ганно Михайлівно! Завтра, якщо я прийду, то не відніму у вас потрібного на що інше часу?

–  Ні,- тихо відмовила дівчина.

–  Я маю дещо вам сказати,- почав знову Гордій цієї хвилини двері відчинилися, і ввійшов Квітковський. Гордій стріпнув плечем,- так у його звичайно виявлялося - пересердя - і змовк. Мовчки досиділися вони до кінця дії і, не дожидаючи водевілю, вийшли. Прощаючись, Гордій палко стиснув Ганні руку, а Квітковському сказав:

– Я у вас незабаром буду.

Ганна вернулась додому зовсім іншою. Почула, що ступила новий шлях і що з того шляху несила звернути або вернутись назад.