– Прийти може, але тут не місце теревені правити.

– Хіба що я скажу йому, що ви собі цього не бажаєте.

– Можеш йому й таке сказати.

– А що буде, коли він образиться? Якщо Чинські перестануть у нас купувати, як ото перестали в Пана-добродія?

Пані Шкопкова нахмурилася. Цього вона й сама боялася, і аргумент, хоч, може, і не зовсім щирий, проте вчасно підказаний Марисею, зробив своє.

– Ну, – буркнула вона. – Так не можна. Але чого ти хитруєш. Ти ж таки можеш його позбутися!

– То навчіть мене, як, – наполягала Марися.

– Ну, то я тебе навчу! – поклала край розмові хазяйка, подумки постановивши піти на пораду до ксьондза.

Тим часом минали дні, і не було жодного, аби молодий інженер не приїздив бодай на півгодинки до Марисі. От тільки, відвідини його були коротшими, ніж зазвичай, а коротшими через те, що часу в нього було тепер обмаль. На радість батькам, він тепер узявся до роботи на фабриці.

По черзі знайомився з бухгалтерією, управлінням, виробництвом, добуванням сировини й продажем. Підраховував, робив нотатки, немовби мимохіть у розмові з батьками подав ідею кількох реорганізаційних проектів, надзвичайно доречних і добре продуманих.

Батько без угаву хвалив його, мати мовчала, проте це свідчило про ще більше схвалення. Якось по обіді вона запитала:

– Чи ти, Лешеку, збираєшся постійно й систематично допомагати нам у роботі фабрики?

– Так, мамо, – кивнув головою молодий Чинський. – Проте за певних умов.

– Яких саме?

– Я, мамо, хотів би визначеності.

– Що ти маєш на увазі?

– Звичайні речі. Я хочу мати чітко визначені рамці своїх обов’язків, компетенції, словом, отримати певну посаду.

Пані Елеонора здивовано глянула на сина.

– Ти наш син.

– Повірте, я цьому радію, – вклонився він із посмішкою, – але це не допомагає визначити моє становище. Бачите, мамо, я люблю прозорі ситуації. Дуже прозорі. І з юридичної точки зору також. Отож, досі я черпав з вашої кишені те, чого напевне не заробив. Відтепер я хочу працювати й отримувати платню. Постійну платню. Я не пропоную вам, аби ви повністю передали мені управління. Але, скажімо, довірте мені управління виробництвом.

– Але ж і тепер ніщо не стоїть на заваді твоїм…

– Звичайно. Можете вважати мене диваком, але я не зумію, не захочу і… не працюватиму інакше. Я чудово знаю, що ти мені скажеш, мамо. Скажеш, що я ваш спадкоємець, що все колись стане моєю власністю, і що це смішно прохати про посаду на підприємстві власних батьків. Та розумієте, для щастя, душевного спокою й для задоволення мені потрібна особиста незалежність. Я мушу мати свою роботу, посаду й власні гроші. Оце і є моя умова.

– Умова дещо дивна, та зрештою я не бачу причин уважати її недоречною.

– Навіщо це тобі? – коротко запитала пані Елеонора, допитливо глянувши синові в очі.

– Невже не досить, мамо, якщо я скажу, що це бажання усамостійнитися?

– Самостійністю можна дуже погано скористатися.

– Звичайно. Але ж ви можете захистити себе застереженнями. Наприклад, якщо буде виявлено, що я погано виконую свої обов’язки, що на виробництві страждає якість чи кількість, що організація погіршилася й через мене виникли втрати, ви маєте право мене звільнити.

Пан Чинський засміявся.

– Ти так кажеш, неначе ми повинні підписати формальну угоду.

– А чом би й ні? – Лешек удав здивування. – Прозорі ситуації полегшують стосунки. Я хочу бути звичайним працівником, таким, як пан Гавлицький чи Слупек. Вони мають контракти. У тих контрактах обумовлені стягнення, платня за помешкання й премії. Не бачу причини, чому ви маєте відмовитися від такого контракту зі мною.

Запала тиша. Лешек відчував, що за мить мати знову запитає: «Нащо це тобі?» Тож він кахикнув і додав:

– Відповідальним і сумлінним працівником я можу бути лише тоді, коли знатиму, що мене зобов’язує до цього угода. Інакше мені можна буде згадати, що я син власників, і зрештою моє недбальство чи ледарство батьки мені пробачать. Ви повинні радіти, що я добровільно хочу визначити собі рамці.

– Добре, – замислено відказала пані Елеонора. – Ми подумаємо над цим.

– Спасибі вам, – Лешек підвівся, поцілував матір у руку, а батька в чоло й вийшов.

Він удавав розкутість і гарний настрій, проте тремтів від самої думки про те, що мати здогадається про його наміри й категорично відмовиться. Отож, щоб спростувати будь-які підозри, він почав бувати в поблизьких маєтках, провідувати й далеких сусідів, а повернувшись, переказував батькам новини й плітки, особливо звертаючи увагу на опис зовнішності різних панночок. Батьки мали повірити, що визначеність, якої він прагнув, поєднувалася в його планах з одруженням, і ці відвідини мають за мету пошуки майбутньої кандидатки на дружину.