–  Я - чиновник особых поручений й приехал по поручению его превосходительства для улажения возникших здесь недоразумений.

І панок і далі такою саме зрозумілою мовою почав з прихильним любим усміхом виясняти громаді справу.

–  Надеюсь, что вы поймете меня, что вы обязаны исполнить мои законные требования...

Громада мовчала.

–  Что же вы молчите? Разве вы не поняли того, что я вам сказал?

–  Ні!
– в один голос гукнула громада.

Пристав глянув на панка і іронічно осміхнувсь, а панок, трохи збентежившись, почав знову:

–  Как же вы не понимаете, - ведь зто очень просто! Поймите, - зто очень просто...

–  Та то вам, пане, просто,- озвався хтось із громади, - бо се не ваша земля і не з вас гроші правлять, а нам воно зовсім не просто.

–  А так! Так!
– загомоніла громада.- Земля наша здавна, а це яким правом у нас її однімати? Ні, пане, ми цим не поступимося! Ми жалітимемся! Ми написали вже бумагу

–  Подайте сюда!
– звелів панок.

–  Ні, ми вам не подамо, бо це не вам, а губернаторові.

–  Но ведь я же прислан...

–  Е, ні! Не воно! Це до губернатора.

–  А то й до царя, коли губернатор не теє...

–  Но послушайте, господа!
– почав знов упевняти панок.- Вы совершенно забываєте, что судебный приговор для приведення в исполнение которого я вот с господином судебным приставом приехал,- он должен же быть приведен в исполнение.

–  Ми того не знаємо. А землі не віддамо.

–  Я вам еще раз говорю следующее: желаете ли вы добровольно уплатить три тысячи господину Раденко или нет?

–  Ні!

–  В таком случае ми должны будем приступить ко взысканию. Господин судебный пристав,- пожалуйте! Где же старшина й урядник? Пусть они ведут нас для оценки имущества.

–  Люди добрі!
– скрикнув Андрій, знімаючи над головою папір з громадською постановою.- Чи ви чуєте? Вони хочуть нас цінувати! Невже ми попустимо?

–  Цінувати? Зроду-віку не попустимо!

–  Не попустимо! Не буде цього! Сідайте, пане, в свою коляску та їдьте туди, відкіля приїхали. Сідайте! Сідайте! Нас цар буде судити, а не ви!

Громада насунулась до рундука.

–  А, так?
– сказав панок і свиснув у щось голосно та гостро. Тієї ж миті перед здивованими громадянами ліс за волостю заворушивсь і з його виступила купа якихсь людей у білому з червоним. В руках у їх було щось блискуче.

–  Стройсь!
– почувся голосний вигук.

Велика купа заворушилась і за мить простяглась однією лавою.

–  Шаго-о-ом - марш!
– розітнувсь знову вигук.

Уся купа сколихнулася і, рівно одбиваючи ступні, мірно й чепурно почала наближатися до волості.

–  Салдати! Салдати!
– сполохнулась громада.

–  Ружья на пере-е-вес!

Стальові шпички блиснули на сонці і перехилилися гостріями до громади.

Почулася ще якась команда, солдати розбились на дві купи і за хвилину обидві, обійшовши волосний двір, стали з того й з того боку біля громади, держачи рушниці напоготові.

–  Ви видите, общество,- почувся голос з рундука,- что я не намерен шутить. Немедленно разойдитесь по домам.

–  Панове громадо!
– голосно згукнув Андрій.- Не слухайтесь! Вони нас розженуть по хатах, а там і пов'яжуть поодинці. Будьмо в гурті, так нам нічого не зроблять.

–  Не розійдемось!
– загукала громада.

Панок з рундука кивнув рукою. Салдати почали тихо насувати на громаду, держачи багнети проти людей. Громада подалась од волості. Салдати заступили вулицю перед волостю, їх начальник зійшов на рундук і став коло панка.

А громада тим часом подавалась усе назад та назад. Так перейшла вона вузьку вулицю і дійшла до другої перії. Попереду був Андрій.

–  Ви видите, что я употреблю силу!
– кричав панок з рундука.

–  Не сміє він!
– казав громаді Андрій.- Не має він права!

Але салдати почали знову насувати з своїми багнетами. Їх мовчазна одностайна маса з однаковими рухами грізно наступала на рухливу, обурену громаду.

–  Та що ж се таке?
– скрикнув хтось у громаді.

–  Бери, хлопці, коляки та обороняйсь!

Ту ж мить затріщали тини і в руках у людей з'явилися коляки.

Салдати насували.

–  Стой!
– розітнулася команда з рундука.

Салдати зупинились.

–  Если вы сию минуту не разойдетесь, салдаты будут стрелять,- почулося з рундука. Громада мовчки ламала тини.